План знищення Росii

ПЛАН ЗНИЩЕННІ РОСІЇ.   
ДЛЯ ЧОГО В.В.ПУТІН ВТРУТИВСЯ В СПРАВИ УКРАЇНИ.   
ВІДВЕРТЕ ЗІЗНАННЯ ПРИЯТЕЛЯ О.Я. ТЯГНИБОКА


Перевод на русском языке. Оригинал вы найдёте по этой ссылке:
http://stihi.ru/2022/11/07/3745


       МОБІЛІЗАЦІЯ… це страшне слово пролунало як грім серед ясного неба, зануривши в сіру… ні, скорше навіть, у чорну реальність усіх росіян. А ще вчора вони мирно існували у своїй золотій шкаралупі, не помічаючи того, що відбувалося навколо них. Але сьогодні їм вже треба забути про всі свої плани, брати в руки автомат, їхати в якусь там далеку Україну й лізти в сирий окоп.
       Молоді чоловіки запанікували, а їхні матері та дружини відчайдушно забилися в істериці, боячись за життя своїх рідних та близьких. І відразу більшість росіян накинулися з прокльонами на президента Росії, навперебій звинувачуючи його в тому, що той втрутився у справи чужої країни. А от якби він не пхав свого носа де не треба – в Росії був би мир і благодать, а російський народ продовжував би й надалі жити в зоні комфорту, як і жив усі ці роки.
       Але це не так. Володимир Володимирович далеко не дурна людина, і все, що він робить – цілком виправдано. Оголошена ним мобілізація - зовсім не його примха, а дуже гірка та неприємна необхідність.
       Ця війна була неминуча, оскільки Росія, всім сусідам на заздрість, занадто велика і багата держава, що не може не привертати до її земель уваги. На її природні ресурси завжди було багато охочих, через що проти неї, протягом багатьох століть, велися війни, та плелися всілякі інтриги. А оскільки велику державу з численною сильною армією захопити непросто, то є інший, більш зручний спосіб роздробити її зсередини та налаштувати проти неї сусідні держави, що якраз і відбувається.
       Насамперед західні олігархи провели успішну роботу з розвалу СРСР. Для цього на державних посадах знайшлися продажні людиська, які під керівництвом завербованого ЦРУ президента СРСР М.С. Горбачова, чесно відпрацювали свої долари й 25 грудня 1991 над Кремлем був спущений радянський прапор. Але попри те, Росія й надалі залишалася великою й могутньою державою, тому робота по її знищенню продовжилася.
       Як саме за останні тридцять років народ України налаштовували проти народу Росії – в мене є окрема стаття. І те саме відбувалося в інших сусідніх державах. Мої родичі живуть у Казахстані, тому, посилаючись на їхні слова, я можу твердо заявити про те, що й там були спроби змінити свідомість казахського народу. Щоправда, їм пощастило більше, ніж українцям, їхній мудрий президент – Нурсултан Назарбаєв, котрий все ж таки стримував радикальні націоналістичні настрої. Але зараз, після його відставки, цю державу починає трясти, і чим усе це закінчиться – невідомо.
       Варто зауважити й те, що недарма за останні роки в багатьох сусідніх, ще нещодавно дружніх з Росією державах, з'явилися бази НАТО, а відношення населення цих країн до Росії помітно погіршилося. Все це було зроблено під приводом стримування агресивної Росії. Мабуть, вина цієї держави полягала в тому, що вона надто близько підійшла до баз Північноатлантичного альянсу та нахабно наступала на їхню довгу тінь.
       А поки НАТО впевнено нарощувало свої сили, в Росії проводилася інша робота - її просто гноїли зсередини, руйнуючи все: економіку, армію, міжнаціональні відносини, науку, духовність та культуру. Після довгоочікуваного розвалу Радянського Союзу, місце президента Російської федерації зайняв не менш продажний і слухняний йолоп - Борис Єльцин. І що було приємним доповненням, так це те, що цей екземпляр був ще й ласий на алкоголь. Поки він безтурботно заливав свій мозок спиртними напоями та тремтячою рукою черкав підпис там, де йому вкажуть, у ще нещодавно великій державі процвітали злидні й злочинність. У 1994 році почалися збройні конфлікти в Чечні, а на хворому тілі Росії, немов отруйні гриби після дощу, почали проростати націоналістичні партії з фашистськими ідеологіями. До того ж російські міста сколихнули організовані банди скінхедів, які своєю агресивною поведінкою сіяли міжнаціональну ворожнечу, цим самим прирікаючи Росію вірну смерть.
       Може хтось скаже, що всі ці партії та агресивні скінхеди з'явилися власними силами? Навряд чи.
       Моя батьківщина – західна Україна і щось подібне я вже бачила. Отже, спираючись на свій життєвий досвід, я можу впевнено стверджувати, що подібні рухи без фінансової підтримки довго не протримаються. Можна навести приклад руху РНЄ - Російська національна єдність. Вони кілька років випускали та безплатно розповсюджували по всій країні газету "Російський порядок". А це вимагає доброго фінансування. А з чиєї годівниці підживлювалися російські фашисти – не важко здогадатися. І якби з 2000-го року до влади не прийшов Путін – це закінчилося б тим самим, що ми зараз спостерігаємо в Україні, тобто громадянською війною, розколом і повним крахом Російської федерації, чого так довго й вперто домагаються іноземні політики.
       А тим часом в колишніх країнах СРСР було теж неспокійно. Західні провокатори щедро сіяли насіння розбрату в ґрунт кожної держави, і в деяких пострадянських країнах це насіння дало паростки. Щедрим урожаєм втішила Україна, особливо її західні області. Але чому саме західні, а не східні й не центральні? А все через те, що саме там подібне відбувається вже не вперше, тільки про це, щоб не підіймати мулу зі дна, мовчали як радянські, так і українські історики. І даремно! Вся річ у тому, що під час Першої світової війни західна Україна була під окупацією Австро-Угорщини, і там для того, щоб місцевий слов'янський народ не бунтував проти іноземних загарбників і не тягнувся до православної Росії, проводилася політика русофобії. Без суду та слідства вбивали будь-якого місцевого мешканця, якщо той за старою пам'яттю називав себе русином, а не українцем. Адже слово «русин» ототожнювали зі словом «росіянин», а це було суворо заборонено. І навіть попри те, що Україна багато століть називалася Київською Руссю, називати себе русином не мав права ніхто. Також під забороною була Російська православна церква. Народ мав ходити до греко-католицьких (уніатських) церков, які підкорялися Римському Папі. До австрійських концтаборів було заслано від 30 до 40 тисяч русинів. Внаслідок австро-угорського терору на території Галичини, Буковини та Закарпаття постраждали 120 000 осіб. Було вбито близько 300 уніатських священиків, запідозрених у симпатіях до православ'я.
       Ось і тепер західні політики нічого нового вигадувати не стали, а пішли протоптаною стежкою. Але тільки тепер ця русофобська пропаганда охопила не лише західні області України, а й всю її цілком. А оскільки Степан Бандера, Роман Шухевич, Андрій Мельник та інші мерзотники якраз і були просякнуті цією пропагандою, з них вирішили зробити національних ідолів. Фонд Сороса виділив гроші на написання своєї версії історії України, і до їх кривавих біографій було внесено деякі поправки. Легкий розчерк пера - і ці виродки з'явилися в очах народу безгрішними янголами. Тепер українська молодь, не знаючи справжньої історії своєї держави, почала вважати їх своїми героями та визволителями, а Росію – лютим ворогом. І поки російські фашисти сіяли національну ворожнечу у своїй державі, українські політики почали нав'язувати українському народові ідеї про те, що США – це дружня держава, а Росія має дуже велику територію, яку необхідно зменшити. У Севастополі планувалося розмістити військові бази НАТО, і пред'явити Росії претензії, які мали закінчитися військовим вторгненням на її території. Приводом мали стати Ростовська та Воронезька області, а також  Краснодарський та Ставропольський край, а далі…
       А далі в цей конфлікт, окрім самої України, повинні були вплутатися й інші, підготовлені заходом сусідні держави, і ментально роздроблена славка Росія, не витримала б цього натиску та розкололася б на частини. І перемога! Великої держави немає, розділяй та володарюй! США гегемон усього світу! Гучні оплески, завіса. Але трапилася одна проблема, мало того, що насіння розбрату проросло не в кожній пострадянській державі, так ще й у самій Росії на місце слухняного алкоголіка до влади прийшов В.В. Путін. І, на превеликий жаль західного світу, він у пляшку заглядати не став, а енергійно приступив до своїх посадових обов'язків. Насамперед він навів лад у державі, а саме: він зупинив війну на Кавказі та розігнав націоналістичні партії та банди скінхедів. А потім почав підіймати рівень економіки, зміцнювати російську армію та взявся за будівництво чотирьох газопроводів. Російська держава стала міцнішати, а гегемонія США похитнулася.
       І західні олігархи активізувалися. Вони щедро проплачували українські націоналістичні рухи та партії. Потім почали просувати своїх людей до влади, і, якщо з якоїсь причини не виходило це зробити мирним шляхом, то вдавалися до протизаконних методів – силового захоплення. Український народ, одурманений західною пропагандою, слухняно йшов на «Майдани», а політики, вже не соромлячись, говорили про те, що настав час роздробити Російську державу на кілька дрібних держав і частину її земель роздарувати сусіднім державам.
       Те ж саме намагалися зробити в сусідній Білорусі, та не вийшло. А.Г. Лукашенко, так само як і М. М. Назарбаєв, зумів захистити свою землю від бур'янів та навести порядок. А що в самій Україні? А в Україні при владі був слабка людинка, яка не змогла захистити інтереси свого народу, а ганебно втекла, залишивши свою країну в тяжкому становищі, а саме між двома ворожими титанами: Росією та США. Почалася неоголошена війна. У цій ситуації, і це зрозуміло, Путін втрутився у справи України та підтримав ополчення Донбасу. Адже якщо навіть мені, звичайній мешканці, відомо про плани знищити Російську державу, то вже президент Росії має свою розвідку, яка йому доповідала все точно та дуже докладно.

       Про заплановану війну з Росією мені казала не одна людина, але я не вірила, допоки влада в Україні не захопила «Майданівська» хунта. Вся шваль, яка раніше була не така активна, вилізла назовні й стала сіяти хаос. Країну поглинула коричнева чума.
       Тоді, ще 2014 року, я служила у прикордонних військах і зі мною служив молодий хлопець, чиї пращури, українські націоналісти, прислужували гітлерівській Німеччині та підтримували Бандеру. Ні, він цього не соромився, а навпаки – пишався! Я пам'ятаю, як цей бандерівець перед усім колективом похвалявся своєю дружбою з націоналістом, головою партії ВО «Свобода», О. Я. Тягнибоком. І одного разу, за обіднім столом, він розповів нам про те, які були розроблені сценарії для розв'язування війни та знищення ненависної їм Росії. Але тут були нюанси. Все залежало від того, як розвиватимуться події в Україні. Було розроблено кілька варіантів, а саме:

а) Якщо у 2015 році на президентських виборах переможе американський ставленик – тоді, без жодних народних хвилювань, одразу планувалося розпочати підготовку до нападу на Російську федерацію, який мав відбутися у 2016 році. У Севастополі повинні були розташувати п'ять баз НАТО, а наступ планувалося починати на чотири області - Воронезьку, Ростовську та Краснодарський та Ставропольський край. Після – зміна кремлівської влади з наступним поділом Російських територій на дрібні держави. Ну а потім – повне руйнування цих дрібних країн та скуповування земельних ресурсів.

б) Якщо народ проголосує за неугодного заходу президента – тоді були готові бойовики для силового захоплення влади, тобто «Майдану» і далі все за планом.
в) Якщо народ східної України почне протестувати проти проамериканської влади – тоді військові дії мають розпочатися на території східної України, щоби потім перекинутися на територію Росії. (ЩО ЯК РАЗ І ВІДБУЛОСЯ)
г) Але якщо неугодний президент виявиться завзятим і придушить «Майдан» - на західній Україні планувалося підіймати ополчення, до чого теж були готові. Але тоді військові дії довелося б починати в колисці націоналізму, чого вони всі боялися, і лише потім цей конфлікт вдалося б втягнути Росію.


       Але Янукович виявився слабким і спрацював план «в». Зате Путін виявився сильним і завдав удару першим, тим самим рятуючи свою державу від неминучої смерті. Чимало українців істерично кричать: «Росія агресор!», а росіяни здивовано критикують дії свого президента. А я дивлюся на все це і з гіркотою у серці розумію, що, якби президент Росії не втрутився б у справи України – Росії настав би кінець. І дай Боже, щоб вона зуміла вистояти в цій нелегкій боротьбі. А ось на Україну, так чи так, чекає повний крах... Народ цієї забутої Богом держави ще довго розплачуватиметься за свою дурість і за свої злочини... Адже не дарма кажуть: «Що посієш – те й пожнеш»


СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(листопад 2022)