Свiтлана Костюк -Втеча у тишу- Ukr-to-Eng

Translation:

Escape into the silence

Into the salty tears, confusion, and silence... escape...
By playing, winds give consolation to green forests.
A sunflower in palms – sun... Optical illusion gapes.
We go over the fate, our lost and vital story...
Warm amber is resting in the deep depths, under the stones.
And acacia clusters are now pungent and honeyed...
It is important to a soul that you're not alone...
Important when the world in arms of love and sunny...
I’ll slip into the silence and deceive my fate today...
Become stronger... at the mercy of smoke and rumbles.
You’ll be amazed and say quietly, "Well, what should I say?
This woman is strange believing in dreams which tumbled...
This strange sacrificial woman ... I see... something wrong...
This world’s not for her – this really unreal vastness...
Her hand in the air still trembles like a lily, still strong...
She’s free in her movements and heart... renounced and restless..."
The yellow water lilies catch reflections in the lake...
And wrapped in purple peonies the joy glows utter...
Are you the true one for her? Are you the true one or fake?
Are you the drowned one on some salty teardrop bottom?
In the yellow tree branch white sorrow is hidden and dries...
The pine bark smells like turpentine spread over hollows...
It is difficult to lose... So do you mind or not to cry?
And as a overheard legend, the song shall follow...
The song shall follow and lay down facing the countless stars...
It will be covered up with flowers, peas, or clover.
High notes through shadows and ghost faces will be taken... Start!
They will be singing that she feels guilty and hovered...
And she feels that the sunny world is not up to her dreams...
And she feels that love on earth is coarse like stormy weather...
Knowing the fact that this topsoil is fragile and raw seems...
Her song shall be falling like a swan snowy feather...

Original:

***
Втеча у тишу.Солона сльозина. Туман.
Бавиться вітер зеленим лісам на потіху.
Сонях в долонях - як сонце...Оптичний обман?..
Ми переходимо долю, як втрачену віху...
В надрах глибоких покоїться теплий бурштин.
Грона акацій такі терпкувато-медові...
Дуже важливо душі, коли ти не один...
Дуже важливо, коли ув обіймах любові...
Вислизну в тишу і долю свою обману...
Стану сильніша...громам і димам на поталу.
Ви зачаруєтесь, скажете тихо : "Ну й ну...
Дивна ця жінка, що вірить у мрію зів’ялу...
Дивна ця жінка...жертовна якась...не така...
Світ цей для неї - якесь нереальне роздолля...
Цвітом лілеї тремтить у повітрі рука...
Воля у рухах, у серці...у зреченні воля..."
Жовтим лататтям відсвічує озеро й став...
Жевріє щастя в багряних обіймах півоній...
Бути для неї УСІМ...Ти ним став чи не став?
Чи потонув десь на дні у сльозині солоній?
В жовтій галузці тужавіє біла печаль...
Пахне соснова кора, як живиця роздмухана...
Важко втрачати...То жаль Вам також чи не жаль?
Зрониться пісня услід, як легенда підслухана.
Зрониться пісня і ляже собі горілиць ...
Вкриється цвітом , горошком або конюшиною.
Ноти високі крізь марево тіней і лиць
Вам проспівають - вона почувається винною...
Винною в тім, що цей сонячний світ не такий...
Винною в тім, що любов на землі огрубіла...
Навіть у тому, що в грунт цей - глевкий, нетривкий,
Пісня її упаде -
лебедина
і біла...