Я замучила себе коханням до сліз,
Бо розсипане життя не склалось у пазл,
Та й вітер вже почуття десь далеко поніс
І скував серце колись любляче враз.
Чому ж на плечі впала образа гірка,
Байдуже очі дивляться крізь тіло близьке,
Та давно не відчувають руки тепла
І лице кожний день мокре й слизьке?
Рука допомоги тягнеться до когось іншого,
Та ноги спішать до друзів п'яничок,
Чому не ти, а я хочу чогось більшого,
Не терплячи твоїх шкідливих звичок?
Може кохання згубилось в пісках,
Чи закувала доля у рамки стальні,
Рожеві окуляри тепер в житті, а не в снах
І лунають у вухах болю пісні?
А тіло розриває як від ворожої гранати,
Відводячи очі все далі в сірі дощі,
Серцю зостається лиш марно волати
І ховати надії в розірвані плащі.
Не хочу більше я терпіти муку,
Збирати у скриньку прозорі думки,
Слухати ноти твого байдужого звуку
І відкривати тобі душі двері, замки...
Не хочу бiльше...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115092303022
Свидетельство о публикации №115092303022
Рецензии