Шон Маклех - An Ioslainn

Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «An Ioslainn»*
http://www.proza.ru/2014/07/04/1763

AN IOSLAINN**

                «...До той поры,
                Как Господь загасит звёзды бесследно
                И небеса оставит Луна,
                Завянувшей розою бледной.»
                (Вильям Батлер Ейтс)

Когда-то в дырявой лодке надежд
Ирландцы справляли пятницу скорбную
В глуши океана.. Простиралася меж
Ними и днями с водой холодною
Лишь чёрная шкура — бычья, как будто,
Где-то, как ночи ирландские…   
(Без света бывают у нас даже сутки —
Впрочем: Не всё коту масленица —
Бытует весёлых славян прибаутка)

И всё же мы плыли (цели не ведая),
Взамен парусов, вздымалася вера,
Но в море, однако, встретился нам
Негостеприимный остров Оер Талун,
Который годился разве отшельникам,
Овцам и тем не родил он траву,
Горечь одну источал он и ненависть.

Там мы нашли свой алтарь
Для молитвы печали,
Там убегали от суеты
Грешного этого мира,
Благодарили мы не за хлеб, а за камни,
Там радость нашли в самом бытии,
Мы научились тепло там ценить,
Строить не хижины — кельи из камня,
И рыбу ловить ускользающих лет.
Пока не явились к нам викинги...

______________________________________________________

*Шон Маклех «An Ioslainn»
http://www.proza.ru/2014/07/04/1763

                «… До того часу,
                Як Господь задмухає зірки,
                І небосхил залишить Місяць
                Зів’янувши трояндою блідою…»
                (Вільям Батлер Йейтс)

Коли ірландці у дірявому човні надії
Вирушали скорботної п’ятниці
У нескінченність океану порожнечі,
Між ними і холодною водою днів
Була тільки шкіра бика – чорного,
Як наші ірландські ночі
(Бо не завжди у нас були дні –
Не все ж коту масляна,
Як говорять веселі анти),
І все ж  ми пливли (не знаючи для чого),
Замість вітрил здіймаючи віру,
Але зустріли за морем тільки
Негостинний острів Оєр Талун,
Що годився хіба для відлюдників,
Що не родив навіть трави вівцям,
Що гірчив як ненависть.
Там ми знайшли свій олтар
Для молитов відчаю,
Там ми тікали від суєтності
Світу цього грішного,
Там замість хліба ми дякували за камінь,
Там замість радості ми вітали буття,
Там ми вчилися цінувати тепло,
Будувати не хижки – келії з каменю,
І ловити рибу слизьких років…
Аж доки не прийшли вікінги.


** Iceland