На Киев идут добровольческие батальоны

Cнег заносит пути и перроны.
Лишь месяц согреет светом своим.
На Киев идут добровольческие батальоны
под небом полночным, пустым.

У каждого средь этих полков
своя недоверчивость, своя смелость.
Резать таких же идут бедняков
за справедливости светлое дело.

Будут брести поредевшие звенья,
и под мостами вставать на постой,
в церковь сходиться по воскресеньям,
слушать "за здравие, за упокой".

И будет имя Христово, как выдох,
будут про Страсти Его слушать хмуро,
будут хватать на постах посполитых
и волочить их в комендатуру.

Будут к огню, как бомжи, жаться взводы,
сожженные села припоминая порой,
и очереди из пулемета
высекут искры из мостовой.

Добрых вестей не видно в упор,
но выстрел сигнальный взлетит, будто птица,
и можно вырваться на оперативный простор,
и в пригородах раствориться.

Но перезревшее поле зимой
выстоит под всю суету, маету...
В старом мироздании  повезло
зимовать нам с тобой,
отвоевав пустоту,

идти на ночного простора свет,
греть дыханием руки твои,
ведь ничего у нас больше нет,
кроме любви, конечно,
кроме любви.

с украинского перевел А.Пустогаров

+++

Сніг заносить залізничні перегони,
місяць світить всім замерзлим подорожнім,
йдуть на Київ добровольчі батальйони,
йдуть під небом – опівнічним і порожнім.

Кожен має свою власну нагороду,
кожен має недовіру і сміливість,
будуть різати таку саму голоту,
щоби відновити справедливість.

Маршуватимуть колони поріділі,
під мостами виставлятимуть сторожу,
до церков уранці кожної неділі
сходитимуться на службу божу.

Буде їм ім’я Христове,наче видих,
будуть слухати про муки і тортури,
будуть зігнутих від страху посполитих
волочити до комендатури.

При багатті, наче безпритульні,
будуть згадувати спалені домівки,
будуть кулеметами патрульні
вибивати іскри із бруківки.

Буде рватися вночі сигнальний постріл,
й можна буде по не надто втішних вістях
вирватися на оперативний простір
й загубитися на передмістях.

Буде поле зимувати перестигле,
під усю цю маячню і колотнечу.
Нам з тобою неабияк пощастило –
завойовувати порожнечу,

йти на світло з цього простору нічного,
зимувати у старій світобудові.
Нам з тобою не лишилося нічого.
Крім любові, звісно.
Крім любові.