Поховав я надію, і раптом,
Щось на пролісок ранішній схоже,
Проросло в березневій пороші,
Врятувало занедбаний клаптик.
Вже, здавалося, він неродючий
І нагадував, радше, смітник він,
На теренах постійної битви
За набридливий прапор на кручі.
Хай під себе пройдисвіти горнуть
І набріхують жах про незвичне,
Проглядає зелене крізь чорне.
Дивина. Вилізає травичка.
клаптик
© Copyright: Александр Кононенко, 2015
Свидетельство о публикации №115092100987
Свидетельство о публикации №115092100987
Рецензии
