Чому чаруюсь я в туманi?

Чому так боляче дивитись коли сідає місяць в хмари...
І наче в погляді примари...спадає на траву й бур'ян...
Туман пом'ятий також рваний...холодний у ночі туман.

Чому чарує ніч звичайно і зорі розсипає п'яні...
Чому чаруюсь я в тумані...неначе тайна?
У чому річ що серце плаче...звертається до вас юначе...

Звертається до вас юначе...неначе пісні тихий звук...
І гонить вітер швидко-швидко...невидиму немов накидку...
Та не спускає її з рук...та чую серця тихий стук.

Ми з вами наче незнайомі...в тумані...загубились в втомі
Й затихли дивлячись на небо...а чи потрібно,а чи треба?
Щоб небо чисте...наше небо... думки відомі.

Неначе душі наші рядом...слова розмови...ні не ядом...
Скоріш загадкою лягли,на стебелиночках трави.
Сипнули градом...хвилин,що мову ми вели.

Купається ріжок у річці...Місяць намисто тче Марічці...
Та молодому юнакові...дарує щастя у підкові.
Щоб він приніс у батьків дім...шепочуть зорі:спім...спім...спім.

І тихо хиляться на хмари...нехай не сняться їм кошмари...
Нехай їм буде гарний сон... Розбудить сонце нас з вікон...
Не стане кари... бо зводить ніч всі дивні пари.
  (Понкратова.Е.В.)