Догорає листя, хоче щось сказати,
Та поламались слова назавжди,
Зостанеться лиш вічність мовчати
І тремтіти від холодної води.
Та слухаючи тиху мелодію дощу,
З грізним стукотом крапель по дахах,
Я в осені усе забуду й знищу
І душа звільниться, полетить як птах.
Нехай і смутком плаче день,
Зникаючи тихцем за літом,
Вертає спогади гірких пісень,
Та все одно пахне запашним бісквітом.
І немає в мене депресій- як в інших,
Простуди чи несмачної кави,
Днів кращих чи гірших,
Лиш всюди блиск золотої оправи.
Чомусь і зараз я посміхаюсь,
Не пускаючи холод у життя,
Зустрічаю зі сміхом, вітаюсь,
Осінній стукіт сонного серцебиття.
І нехай між зорями посіяний
Туман прийдешніх днів,
Назавжди в снах моїх розвіяний,
Щоб по житті щастям він горів.
Щастя в осенi
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115091403557
Свидетельство о публикации №115091403557
Рецензии