Contra spem spero! Леся Украинка

Леся Українка
Contra spem spero!

 Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
 То ж тепера весна золота!
 Чи то так у жалю, в голосінні
 Проминуть молодії літа?

 Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
 Серед лиха співати пісні,
 Без надії таки сподіватись,
 Жити хочу! Геть думи сумні!

 Я на вбогім сумнім перелозі
 Буду сіять барвисті квітки,
 Буду сіять квітки на морозі,
 Буду лить на них сльози гіркі.

 І від сліз тих гарячих розтане
 Та кора льодовая, міцна,
 Може, квіти зійдуть – і настане
 Ще й для мене весела весна.

 Я на гору круту крем’яную
 Буду камінь важкий підіймать
 І, несучи вагу ту страшную,
 Буду пісню веселу співать.

 В довгу, темную нічку невидну
 Не стулю ні на хвильку очей,
 Все шукатиму зірку провідну,
 Ясну владарку темних ночей.

 Так! я буду крізь сльози сміятись,
 Серед лиха співати пісні,
 Без надії таки сподіватись,
 Буду жити! Геть думи сумні!

Contra spem spero!

Прочь, вы думы - осенние тучи!
За окошком сияет весна!
Хватит мне душу юную мучить
Вот такими ночами без сна.
 
Нет, смеюсь я сквозь слезы как прежде,
Звонкой песней встречаю беду!
Со своей безнадежной надеждой
Буду жить я, а тучи уйдут.
 
Я сажаю в бесплодной пустыне
Семена неземной красоты. 
Чтоб ростки на ветру не остыли,
Поливаю слезами цветы.

И от слез тех горячих растают
Эти льды, что как камень тверды.
 И вернутся домой птичьи стаи,
И взойдут среди праха цветы.

Я несу на крутую вершину
Эту тяжкую ношу свою.
Верю в то, что в пути я не сгину
И весеннюю песню пою!

До утра не смыкаются очи:
Я все жду, что развеется дым,
И укажет дорогу средь ночи
Ясный луч путеводной звезды.

Да! Смеюсь я сквозь слезы как прежде,
Звонкой песней встречаю беду.
Со своей безнадежной надеждой
Я живу. К черту хмарь моих дум!