Прости, сину...

Знов пишу, сину...- Як ся почуваєш..,-
від тебе дочекаюсь звістки я?..
Невже нічуть мене не поважаєш..,-
так, винна.., але ж матір я твоя!..-

Так, завжди знайдуться якісь причини..,-
то й нема часу на листи, дзвінки...-
Перетворивсь давно ти із хлопчини
на чоловіка..,- плинуть як роки...

Ти там, у місті,- чула від сусідок,-
живеш розкішно: гарний дім, авто..,
дружина, кажуть, славна, двоє діток..,-
онуки..,- невже ж я для них "ніхто"?!

Пишу все.., й знову до очей хустину..,-
і досі миє хтось мої кістки...-
Тяжкий мій гріх: залишила дитину..,-
й сама ось.., старість надійшла, таки...

Заслабла я на ноги, й серце хворе..,
немає, щоб хоч хтось підніс води...-
На самоті зосталась,- ото горе!..-
Старість й до мене ось  прийшла, сюди...

Прости, мій сину.., я благаю слізно:
за той мій гріх, підступність ту мою,
за дітбудинок...- Ні, мабуть, вже пізно..,-
у пеклі мені бути, не в раю...

Пробач, будь ласка, якщо це можливо...-
Ну, ось і все: дописано листа..,
живи спокійно, довго та щасливо...-
достукатись була в мене мета...-

Небiжчицю знайшли у пустій хаті,
з спотвореним стражданнями лицем...-
Матір і син.., обоє винуваті..,-
історія з сумним, на жаль, кінцем...