Розмова з Кобзарем - Разговор с Кобзарём

               
               

            

      Здрастуй брате Тарасе, наш Великий сину.
      Чую, як до мене твої думи линуть.
      Чую, як страждаєш за неньку Україну
      Чую Бога лаєш, що не хоче вплинуть.

                “Доборолась Україна
                До самого краю
                Гірше ляха свої діти
                Її розпинають.”

      Так, давно ми офіційно
      Незалежні від Кремля,
      Та не здатні навіть книги
      Друкувати на рідній мові – це вже тля.

                “Степи мої запродані
                Жидові, німоті,
                Сини мої на чужині,
                На чужій роботі.”            

     Хіба буде в нас робота,
     Тарасику милий.
     Якщо недоуми відчинили Економіки ворота,
     Та везуть чуже від авто до мила.
     І нікому у державі до цього немає діла…

                “У злодія вже злодій краде
                Та ще й у церкві. Гади! гади!
                Чи напилися ви, чи ні
                Людської крові ?..”

     Ці недолюдки?.. – Тарасе.
     Вони ж один з одним б’ються.
     Оці нові людозаври
     Ніколи народної крові не нап’ються.

                “І звір того не зробить дикий,
                Що ви б'ючи поклони,
                З братами дієте... Закони
                Катами писані за вас,
                То вам байдуже, в добрий час.”
               
     Закони вони роблять, Тарасику
     Такі, щоб можна було красти.
     І, навіть, смертну кару відмінили,
     Щоб їх бодай не вбили, щоб боляче не впасти...

                               
                “Кругом паскуда!
                Чому його не так зовуть?
                Чому на його не плюють?
                Чому не топчуть?!  Люде, люде!
                За шмат гнилої ковбаси
                У вас хоч матір попроси, То оддасте.”

      Бідні, затуркані люде.
      Вони ще вірять у слова хороші.
      Та хіба їм краще буде,
      Якщо у панів все робиться тільки за гроші.

                “Правдою торгують.
                І господа зневажають,
                Людей запрягають
                В тяжкі ярма. Орють лихо
                Лихом засівають,
                А що вродить? побачите,
                Які будуть жнива!"    

      Кожний рік нас стає менше,
      Кожний рік люди бідніше.
      Пани гуляють самі по собі,
      А матері – Україні все гірше, гірше.

                "Так сміються ж з України
                Стороні люди!"

     Їх це не турбує,
     Їх це не розбудить...

                "Та не однаково мені,
                Як Україну злії люде
                Присплять, лукаві, і в огні
                Її окраденную збудять...
                Ох, не однаково мені." 



      Тарасе! Ти не думай друже,
      Їм нас не подужати.
      Дух твій невмирущий
      Надає нам сили,
      Щоб ми неньку Україну
      Знову воскресили.

                "Обніміться ж, брати мої,
                Молю вас, благаю!"

      Як почуємо всі поклик Тараса Шевченка,
      То дійдемо до земного раю! 


  Стихотворение скомпоновано из выбранных строк произведений Шевченко.


      Київ, 1996 рік.