Ніжний шепіт дощу лоскоче шибки,
А я застуджена плачу з ним разом,
Не хочеться дихати, тяготять помилки,
Та душа упивається химерним джазом.
Тяжкий сум осів каменем на груди,
Вичерпав з очей весь віск життя,
Не можуть руки зняти дотику полуди,
Та пришвидшити струну серцебиття.
Душа рветься та розсипається перлами,
А розум хоче лише спокою і тишини,
Слова торкаючи палають жерлами,
Та у цьому мабуть не має моєї вини.
Просто життя когось торкає дотиком
Світлого сну і живої музики,
Когось лякає малим чорним котиком,
Даруючи лиш дірки, а не бублики.
Залишаються лиш світлі плями,
На старих та щасливих фотографіях,
Тіло прикрашають сльози і шрами,
У вічно схованих чужих біографіях...
Застуджене життя
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115090107267
Свидетельство о публикации №115090107267
Рецензии