Закрию долонями небо гнітюче,
А ти насій мені в очі туману,
Шепочи тихо на вухо слово болюче,
Напусти в думи павутину обману.
Щоб сум той навіяв сни кольорові,
Котрі з келиха п'ють жадібно душу,
А вітер розвіяв вщент сльози лілові,
Та став м'якіше лоскоту плюшу.
Золотими листками вкрий дорогу,
Днів моїх суворих лихоліття,
Намалюй знаки, повороти, засторогу,
Щоб мене минали німі жахіття.
А м'ятним запахом обійми руки,
Заколиши тривогу нотою спокою,
Щоб краплями по тілу скотились звуки,
Стань мені тихою гаванню, затокою.
Щоб очі мої не згасли з тобою,
Та не забула шороху твого голосу,
Я б торкалась тебе кохання сльозою,
Та вела б по життю швидше компасу.
Намалюй нам щастя
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115090100522
Свидетельство о публикации №115090100522
Рецензии