Думи, моi думи
Як малі ви діти.
Позбігались в хату,
Нікуди подіти.
Знову на майданах заволали «Слава!».
Знов будують «муляри» на брехні державу.
Рвуться до клейнодів, булаву у руки.
А народ? В тенета, в павутиння муки.
Оплели словами, лозунги на вітер
Ти мовчи, народе, довго ще терпіти.
Та кричать нездари «Ми все подолаєм,
Продамо за гроші, що народе має»
Грошики у торбу, тіло у літак.
Їде пан на море, а у бій солдат.
Хтось поїде в Пекло, когось тягнуть в Рай
В когось «право» жерти, в когось… на вмирать.
Розіп’яли душі, совість на хрести.
Та свистять на площі гетьмани-царьки.
А по селах тиша. Не дзвонять в церквах.
Де пропав наш розум, оселився страх.
Думи, мої думи,
Як малі ви діти.
Позбігались в хату,
Нікуди подіти.
Свидетельство о публикации №115090104625