Співами, та безголосими, здригнувшим подихом осені,
босими сходимо з розуму, далі, за обрій - пітьма.
мали вже стількі, що доситу, враженнь наїлися, досить нам.
в зорей летючих розпросимо, чи то було не дарма?
Теплою рідною тишею спогади в груди. залишимо
їх, а вже потім напишемо, як протокол, без прикрас.
довгі, серьйознії рішення в ранішню каву розкришимо.
грай, наче з всесвітом тішимось, наче весь всесвіт - для нас.
Заклик
© Copyright: Дария Сова, 2015
Свидетельство о публикации №115083005481
Свидетельство о публикации №115083005481
Рецензии
