Тільки спогади залишаються з тобою,
Притрушують їх пилом роки,
А мрії давно засніжило зимою,
Так мабуть було і буде завжди.
Та чи можна хотіти більшого,
Запам'ятати все саме хороше,
Не хочу нічого я іншого,
Нехай пам'ять все погане запорошить.
Тільки щоб щастя огортало долю,
А ніч пахла безумним коханням,
Щоб ніхто не зміг полонити волю,
Та дорікнути безглуздим існуванням.
Але нічого "просто так" не дається,
Хоча і ти обожнюєш жити,
Розлиті мрії, п'яні думки... це лиш сниться,
Вмій подарованим в житті дорожити.
Та очі давно загубились в зірках,
Почуття безжально розстріляли душу,
Я замріялась десь далеко у снах,
Та жити далі, хоч з болем, але мушу.
Може колись і запишу я на папері,
Всі спогади солодкі й гіркі,
Та й залишу розпахнутими двері
І навіки забуду всі ті години важкі!
Спогади
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115083002511
Свидетельство о публикации №115083002511
Рецензии