Напилася яду я з твоїх уст,
Та мабуть зробилась нетерпляча,
В душі роздався пекельний хруст,
Похолола любов моя не дитяча.
Застигають мої ясні, украдені очі,
Лягла на плечі тяжка печаль,
Чи то прозорішають ночі,
Чи то розпорошилась життя скрижаль.
Тільки сильніше укутує вітер,
А в сльозах відбиваються сині небеса,
Зів'яли давно без дощу мрій квіти,
Залишились у казці всі чудеса.
Розтанули і зникли всі теми відомі
І уночі чомусь вже не спиться,
Закінчились компліменти чудові,
А кохання вже навіть не сниться.
Ось сиджу і слухаю заморожену тишу,
Не рухаюсь, щоб від болю не втекти,
Не розуміючи жорстокості і фальшу-
Не можу себе у тіні віднайти...
Не розумiю...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115083002481
Свидетельство о публикации №115083002481
Рецензии