Народна елегiя

Під зеленою вербою
                (ще тоді весна була...)
пострічався він з тобою -
                ти, мов квіточка, цвіла.
Він освідчився в коханні,
                бути поруч присягавсь;
цілував уста (жадані...),
                але потім - відцуравсь.
...Ти поставилась до мене,
                як до іграшки - дитя...
І моє, мов безіменне,
                мимо тебе йшло життя.
Ти ж - душі моїй зоріла,
                мрії радісні несла...
А любов до тебе - крила
                і політ мені дала.
...В тебе - діти і онуки,
                в мене - правнучка вже є...
Нам до повної розлуки
                путь коротшою стає.
...Через все життєве поле
                стежку я свою веду.
І незмінно (ще відколи!) -
                все твоєї ласки жду.


Рецензии