Послухай, як ніжно шепоче вітер,
Цвітуть і усміхаються квіти.
Перламутром переливаються океани,
У всіх свій ритм, у всіх свої плани.
А як спалахує чорне полум'я ночі,
Та дивиться так зухвало, прямо у очі.
І веде десь за собою, у лабіринт,
Збризнувши запахом засохлий гіацинт...
Я б заблукала там аж до ранку,
Застигла в обіймах росяного світанку.
Природа ж бо рани і душу лікує,
Нехай вона благання всі мої почує!
І пройде час і я попрощаюся з болем,
Та не згадаю про нього більше ніколи.
Стане надія моїм захистом і зброєю,
Стимулом до життя, сенсом і волею...
Природнi лiки
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082902162
Свидетельство о публикации №115082902162
Рецензии