У п'яній безодні потонули думки,
Знову я залишилась наодинці,
Та вдихаючи квітів оберемки,
Йду вгору, рахуючи сходинці.
Вилізти мене чомусь тягне на дах,
Та порахувати в тумані зірки,
Тільки там я вільна як птах,
В обіймах ночі-володарки.
Прохолода жадібно поцілує плечі,
Смутком заллє мою душу,
А я і не планую втечі,
Хоч і розтанути її не змушу.
Та взявши з собою кави міцної,
Трохи зігріла заморожене серце,
Стомилась я від ніжності "чужої",
Та ловити на губах розпалене сонце.
Ось і летять вже іскри з багаття,
Витісняючи чорно-білі пейзажі,
Де б знайти того завзяття,
Щоб знову робити кольорові колажі?
Щоб відчувати крила за спиною
І щоб від щастя були розширені зіниці,
Залишатися будь-що собою
І не звертати уваги на дрібниці?...
Жити далi...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082902084
Свидетельство о публикации №115082902084
Рецензии