Сенс життя

Знову я потонула в твоїх очах,
Та поки мріяла- наступив вже ранок,
Ти сьогодні приходив до мене у снах,
Забравши моє серце, зорі й світанок.
А життя все далі по течії пливе,
Почуття збираючи у кришталеву краплину
І в душі щось дуже велике живе,
Заполонивши собою пусту половину.
Це мабуть і є воно- кохання,
Відлуння знайденого щастя,
По вечорам журливого зітхання
І теплі слова, ніби дитяча казка.
Ці почуття не згасають як свічка,
Не задме їх навіть розлючений вітер,
Не віднесе безсонна, дивна річка
І не перевершать красою веселкові квіти.
Та не чекаю я всесвітнього дива,
Я і так твоїх очей полонянка
І наші почуття як діамантів злива,
Як для кішки п'янка валер'янка.
Я стрибну у вогонь цього почуття
І навік залишусь там жити,
Я не уявляю без тебе свого життя,
Та буду кожен твій подих ловити.
А без тебе настане кінець існування,
Будуть очі заплакані й сумні,
Не стане жодної молитви, бажання,
Та сенсу в одинокому житті...