19 ЩУКА юмористический рассказ из сборника Киевъ

135   Гумористичне оповвідання
               
                Щ У К А.

Прелюдія.               
  Вiшумить тепле лiто зi спекою, грозами i теплими дощами, тихо прийде рання  осiнь iз своiми неповторними барвами. Ранковi серпанки ляжуть на землю, яка вкриється  золотим i багряним листям, навiваючи  спогади про вiдпустки, подорожi, цiкавi знахiдки. А спогади в кожного свої. Ось спитайте в рибалки: що таке лiто? «Лiто? Та це ж рибалка! Вночi, пiд зоряним небом -- на ляща, на свiтанку в серпанку — на плiтку, у денну спеку — на верхiвку, у дощ — на синця, в грозу — на рибця. Це взагалi час такої рибалки, коли ви можете витягти з рiчки все, що тiльки може тримати гачка у ротi!»
  – А осiнь?  «Осiнь — це ЖОР!»  - А що таке ЖОР? —  «О, це коли щука жере все, що тiльки потрапить їй бiля пащi. А чого тiльки вона не жере! От, пам'ятаю, у вісімдесят п’ятому роцi ловили ми з кумом щуку. З вечора стали на якiр. Прокинулися о четвертiй, по-трiшечки, як годиться, за вдачу ковтнули. Взяв кум п’ятака i каже: «Якщо орел — то буде нам сьогоднi велика вдача, а якщо решка — то пустий клопiт». Пiдкинув п’ятака, а з пiд води вилiтає велетенська щука, говк кумову монету — i тiльки кола по водi пішли!» --???? — «Мабуть, велика хабарниця була тая щука, коли навiть п'ятака аж з пiд води вгледiла! А п'ятак той для кума талiсманом був: iз зловленого сома колись витягнув. Ну, i засумував вiн — вдачі не буде. А я кажу: «Не сумуй! З хабарниками треба боротися їхньою ж зброєю!» Узяв я алюмiнiйову тарiлку, написав на нiй «100 карбованців. Державний банк СРСР. Пiдробка карається законом!». Причепили трiйника, i давай кидати. З третього разу впiймалася тая щука. А у неi ж в утробi i п'ятак1в, i  карбованцiв, i навiть одна медаля «За вiдвагу»!.  На два спiнiнги нам з кумом вистачило!»
 — Ну, то ви загинаєте! Щоб риба — i тарiлку проковтнула?— «Та яка ж щука риба? Тiльки що у водi плаває. А за розміром пащі, виглядом, характером та звичками — це вовк, леопард i кабан у однiй особi. Та який кабан! Вепр! А на вепра, ще Остап Вишня казав, полюють справжнi чоловiки. От, пам'ятаю, ловили у дев'яносто шостому ми з кумом вепра. Закидаємо блешні…» 
   По цих словах ваш спiврозмовник ропрямляє груди, очi в нього починають дивно блищати, а руками вiн робить якiсь магiчнi кола, наче, як славетний грецький "Дискобол", намагається запустити свого диска, i якнайдалi. Вiдскакуйте вiд такого рибалки подалi! Бо цей магiчний танок завжди закiнчується вигуком «О Т А К О Г О!» чи "О Т А К У!", i розведенням рук якнайширше, тому i ляпаса ви можете отримати добрячого. — Та невже? — «Iй-бо не брешу! Спитайте у моєї тещi! Коли я свою половину того вепра, тьху, леопарда, тьху ти, Господи…ну, щуки тої принiс додому, то теща носом туди — сюди повела i так собi,  в’їдливо питає: « Столичну" пили,чи "Кальвадос"? Знов у ЖОРи був? Хоч би познайомив, чи що…».
   Тоді я   голову тоi` щуки з мiшка висунув i кажу: «Знайомтеся! Це — ЖОР». А щука ще жива була, рота як роззявить, та як… гавкне!» — Хто? Щ У К А? — «Та яка щука! То тещин цуцик зо страху гавкнув, а от теща вирiшила, що гавкнула щука, i втекла з дому. Тиждень, кажуть, заїкалася, до нас не приходила, допоки ми того вепра не з’їли!»
    При такiй перспективi навряд чи знайдеться хоч один зять, хто не схотiв би випробувати своє рибальське щастя. I ПОЧИНАЕТЬСЯ!
    Є кiлька пiдходiв до проблеми ловлi щуки. Один — це коли майбутнiй приборкувач пiдводних вепрiв iде на київський ринок «Бухара» бiля метро «Днiпро» i, наслухавшись спогадiв бувалих лицарiв приборкування щуки, за сто доларiв купує спочатку спiнiнг. О, це буде справжнiй вепроман, вiд якого пiдводний леопард зможе сховатися лише у казанi з юшкою!
    Другий підхід — це коли на тому ж базарi вiн спочатку купить гумовi чоботи. Впiймає вiн вепра, чи нi, ще навiть Нептун не знає, але iз тещею, яка обов'язково спiткнеться об цi гумові пiвлюдини, майбутнiй спiнiнгiст посвариться назавжди. Не знаю, чи почує теща, як гавкає щука, але гамлетiвське питання «Чи — я, чи — цi гумовi страховиська» вона поставить обов’язково. Тому перед тим, як купувати гумовi чоботи, треба улестити тещу.   
   Найкpащий спосiб улестити тещу — це купити добру щуку, /але не дуже страшну, щоб цуцик не гавкнув/, зафарширувати, наробити котлет, зварити юшку i нагодувати всiм цим тещу. Коли вона попросить ще, то скажiть, що на базарi щук бiльше нема, треба ловити самому, себто їхать на жор, але там без гумових чобiт нема що робити — щука пальця вiд’їсть. I якщо обiд, яким ви нагодували тещу, був дуже смачний — вважайте, що ви вже в гумових чоботях!
   Нарештi, ви придбали спiнiнг та гумовi чоботи. Тепер треба iти по блешнi. Тут треба сказати, що людська думка напридумувала стльки варiантiв блешень, що щуче плем’я їх усiх не пам’ятає і дає себе обдурити, ковтаючи усякий непотріб. А яка з блешень для щук найсмачн1ша — то "вепромани" тримають у великiй таємницi. А от за одежу чи голе тiло всi блешнi чiпляються добре, тому, якщо не хочете перш, нiж щуку, впiймати свого кота, цуцика, жiнку або тещу, мiсцеположення блешень слiд тримати у суворiй таємницi.
   Особисто я, як тiльки «розсекретив» своє "антищукiвське принаддя", одразу впiймав свого кота Васька. Точнiше, вiн сам впiймався, бо, граючись, впав прямо у коробку з блешнями. Я тiльки почув, як несеться  по квартирi якась нечиста сила i щосили гримить якимись дзвонами. Дивлюся — а це ж наш Васько! Та в якому виглядi…
  На шиii, наче орден Святого Володимира, висить блешня  «Норiч важкий», до заднiх лап прилiпилося по «важкiй малiй», а в хвiст вп'ялися двi «важкi великi». Переляканий кiт лiтав по квартирi, як метеор, у руки не давався, шипiв, як та сковорiдка. Побiгав, побiгав, тa й кинувся, бідний, з третього поверху. На щастя,  «важкi великi» зачепилися за штору, а то ходив би я вiд тiєї пори у душогубах…
   Тож перед тим, як купувати блешнi, подбайте про свого кота i купiть йому, сердешному, валер’янки…
   Нарештi, тeща нагодована, кiт лагiдно треться об вашi гумовi чоботи, а в руках у вас фiбергласовий спiнiнг, мрiя усiх вепропереслiдувальникiв. Але не спiшiть закидати! Щоб не впiймати замiсть щуки себе, не вбити своею блешнею кума, сусiда чи ще когось, хто опиниться у радiусi бойової дiї вашої пращi з котушкою, почнiть з чогось за щуку простiшого. Скаж1мо, з йоржа. Замiнiть блешню на грузок, повoдочок з гачком, накопайте хробакiв, вiдiйдiть вiд людей туди, де крiм йоржiв нiкого нема, i кидайте.
   Треба сказати, що матiнка-Природа про рибалок подбала, подарувавши їм йоржа. Кого тiльки не перетравили у Днiпрi за його багатовiчну iсторiю! А йорж був, є i буде. Не буде його — лишаться у Днiпрi самi консервнi бляшанки i пляшки…

Моє посвячення у ЛОППЗ

  Два роки я тренувався на йоржах.До речі, юшка з йоржiв — найкраща, куди там вепрям — леопардам, щукам — вовкам! Аж на третiй рiк Васько вiд жадiбностi мало не вдавився йоржачою кiсткою i теща, яка сколола собi йоржами всi пальцi,чистячи їх, лагiдно так, сказала: «Зятьочку, iди краще по щуку. Я тобi ще й на човна грошi дам…». I я пiшов купувати блешнi…
   Мое посвячення у Лицарi Ордена Приборкувачiв Пiдводних Звiрiв сталося серед незчисленних проток, що навколо острова Ольгiнський, розташованого у Кончi-Заспи. Був теплий серпанковий вересневий ранок, один з тих ранкiв, коли i дощ не йде, i сонце десь заспало, а вiтер подався бо зна в якi краї, i тому навкруги тихо, сиро i тепло. Десь о п’ятiй мене пiдняв мiй товариш Володя. «Ну, що, приступимо? Он вже щуки шаленiють вiд нетерпiння, чуєш, як по водi хвостами ляпають?». Дiйсно, то ближче, то далi кришталеву водну тишу раз по раз порушували добрячi ляпаси, наче хтось з-пiд води «забивав козла». «А яку блешню чiпляти?» - спитав я, збираючи спiнiнг. «Чiпляй «важку велику», - порадив Володя. «Може, для початку досить i «важкої малої»? Менi дуже великої щуки не треба…». «Навiть мала щука зможе заковтнути «важку велику», але жоден поважаючий себе пiдводний леопард  не захоче ковтати таку дрiбноту, як «важка мала». Ну, що ж, «велика», так «велика»…
  I почали ми «блiснити». Пливемо по таких мiсцях, що тiльки Баби Яги нема. Кругом кущi, корчi, пнi i висохлi дерева з-пiд води стирчать, i пiд кожен кущик, пiд кожен листочок лiлiї намагаємось кинути блешнi. Година пробiгла —  анi щучки. Двi пробiгло — анi вепренятка. «Ми б вже на юшку йоржикiв наловили…». «Е-е, - каже Володя, - якщо взявся ловити щуку, то чи ти будеш ходити вдома у героях, чи тобi доведеться з ганьбою їсти юшку iз свiжомороженої ставриди. Третього, тобто юшки з йоржiв, не дано!». «А що я вдома скажу?» «Скажеш — впiймав ОТАКУ! Мiлiметрову жилку перегризла! Мало спiнiнг не вiдкусила!»
  Аж тут у водi, по-осiнньому прозорiй, моя «важка велика», що бігла під водою до мене, раптом зникла i якась пiдводна сила мало не вирвала спiнiнга з моїх рук. «Ой, - закричав я, - є! Зачепилася!». А темна сила тая тягне та й тягне. Човен почав набирати хiд… Раптом цей пiдводний буксирувальник спливає i, як торпеда, пре просто у лівий борт моєї` «Херсонки»! Я на всяк випадок кинув оком на нiс човна: чи лежить там рятувальний круг? Бо його зна, може i серед щук камiкадзе водяться? «Пiдсака, де пiдсака? — гукнув Володя, i, схопивши її, пiдчепив щуку i, мабуть, з переляку, кинув  разом iз пiдсакою в човен.
   Як тiльки щука опинилася в човнi, вона роззявила зябра, вiд чого стала схожа на товстезну кобру, i поплазувалa просто на мене. Вiд несподiванки я мало не вискочив з човна, i, може, й вискочив би, але Володя накинув на плазуюче страховисько якесь рядно i воно притихло. Я, усвiдомивши, що виходити з човна ще рано, трiшки пiдняв рядно i побачив пiд ним метрове полiно леопардовоi мастi з очима, від злющого погляду яких стало не по собі. А які зуби! Як в справжнього вовка! Та це ж вона, ЩУКА! Мене охопила якась шалена радiсть: тепер я не якийсь там йоржатник! Тепер я повноцiнний Лицар Ордену Приборкувачiв Пiдводних Звiрiв! I вiд тої радостi я на весь острiв Ольгiнський заволав: «Ур-р-а! Щука! Щука, бiс мене забирай! Впiймав! Ур-р-а! Ур-р-а!…». «Початкiвцям завжди везе», -- якось напружено вимовив Володя i з новою енергiєю почав закидати свiй спiнiнг…
   За півсотні метрів від нас біля берега стояли на якорях “Сарепта” і два “Прогреси”. Чоловіки біля кострику саме дорозповідували свої рибальскі пригоди, бо один якраз розводив руками якнайширше.Та від мого вигуку цого руки застигли у повітрі.“Що ти там впіймав? Покажи!” Я з гордістю підняв щуку за зябра. Спочатку була німа сцена, потім, наче з високого старту, чоловіки рвонули до човнів, стали виганяти на берег заспаних жінок і відчалювати. Через три хвилини їхні блешні вже рвали повітря довкола. Та дві великі щуки поруч не уживаються, тому жінок чоловіки повиганяли даремно...
   Окрiм  тiєї восьмикiлограмової щуки ми теж бiльше не впiймали жодної. Але радiсть, яку я вiдчув пiсля перемоги над тим першим своїм пiдводним  звiром, залишиться в моi`й пам’ятi назавжди, як i належить бути пiсля чесно виграного двобою…

Ох, вже цi щуки, цi Пiдводнi Звірі, вовки — леопарди — вепрi! Чого тiльки вони не викаблучують з нами, рибалками! Тому i приваблює нас ця своєрiдна корида  - рибалка на щуку, де можна  помiрятись з пiдводним вепрем i хитрiстю, i силою. I тому, хто вирiшить вперше випробувати себе в тому чесному двобої, можу тiльки позаздрити, бо початкiвцям везе якнайбiльше…
   Нi пуху, нi луски вам, майбутн1 Лицарi Ордена Приборкувачiв Пiдводних Звiрiв!
             1987г Последняя редакция - август 2015               


Рецензии