Буду благати у неба шепоту дощу,
Щоб змив всі страждання з душі.
Серце німіє й кричить, але я мовчу,
А розбиті мрії скотились давно по щоці.
Але я всі почуття затисну в долоні,
Та й випущу політати у небо,
Я назавжди залишусь у цьому полоні,
Та мабуть так мені й треба!
На моєму шляху лиш вітри й урагани
І як засохлий листок я падаю вниз,
Та як завжди зупиняюсь і зализую рани
І знову стаю граційна, як в гавані бриз.
Та не можу я втекти від кохання,
У якій би казці не прийшлось заблукати,
Це сильніше мого земного бажання,
Скільки б не впиралась любов відпускати...
Безвихiдь...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082804323
Свидетельство о публикации №115082804323
Рецензии