Жовтень

Усе повільніше і важче біг,
Ривок – і відлетить душа назавжди,
А за спиною – голосніше сміх
Передостанньої твоєї варти…
Пришвидши хід – і встигнеш на причал,
Відчуєш сподівань нестримний потяг,
І звабить серце березневий вал,
З душі зриваючи вже непотрібний одяг,
Й безкрайній дивно-синій океан
Миттєво й спрагло зачарує душу,
І враз забудеш, як нічний обман,
Зникаючу із горизонту сушу…
Скоріше в путь, у далечінь без віх,
Хай шлях окреслять доля й нові старти,
А за спиною – голосніше сміх
Передостанньої твоєї варти…

ххх

Октябрь

Все медленней и тяжелее бег,
Рывок – и сердце навсегда откажет…
А за спиною все слышнее смех
Десятой, предпоследней стражи.
Скорей. И ты успеешь на паром,
И вновь увидишь паруса надежды,
И в сердце прогремит весенний гром,
С души срывая ветхие одежды,
И синий, беспредельный океан
Вновь ошалело хлынет в душу,
И ты забудешь, как ночной обман,
Навеки исчезающую сушу…
Скорее вдаль, в простор без всяких вех –
Пусть путь удача и судьба укажут!
Но за спиною все слышнее смех
Десятой, предпоследней стражи…

(Петр Проскурин "Зов вершин", Октябрь)