Суха земля, сухе бадилля.
Антонівка налита соком.
Пахне.
Ще квітнуть деревій, петрові батоги та цмин,
але все інше зілля
давно посохло на горищах.
Курища скоро запалають на городах.
Повисне дим над луками, болотом.
Природа трішки кашляне
і проковтне це пряне куриво
і прану видихне на ранок,
туманом огорне ці верби,
левади і ґанок наш,
де ми з тобою любили пити чай:
червоний, білий, золотий.
Вулонґ, пуер чи срібні стріли.
Палали ми та не згоріли.
Від пристрасті лишилися кристали цукру,
а не не попіл.
Бо знали Дао.
Бо жили-були.
Шляхом, ходою, босими ногами.
Чому були?
Бо зміни повсякчасні не потребують більше руху.
І те, що нині називають духом,
нас переповнило по вінця.
Ми п'ємо чай, цілуємо життя,
як губи-вишні порцеляну білу...
© Copyright: Валентин Лученко, 2015
108 -пiсля Дао-
© Copyright: Валео Лученко, 2015
Свидетельство о публикации №115082706285
Свидетельство о публикации №115082706285
Рецензии