Чому серце порою щемить,
Від болю у грудях пече і болить,
Душа виривається нетерпляче назовні,
А губи пахнуть росою, безмовні?...
І дивна тиша розіллялась навкруги,
Ніби я уночі не можу себе віднайти
І холод міцно так цілує і обіймає,
За плечі до хрусту безжально стискає.
Накрила безодня страждань з головою,
Заплутала квапливо павутиною тугою.
Куди не глянь- всюди пустота,
Ні жалю, ні любові, одна чорнота.
Хто ж так недбало вичерпує душу,
Кому ще підкоритись я мушу,
Хто мої рани загоїть смертельні
І холодні муки віджене пекельні?...
Бо останні секунди життя догорають
І лиш ангели про мене все знають.
Та так ще не хочеться летіти до них,
До загублених зірок у вуалі святих...
Ще хочеться жити...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082703554
Свидетельство о публикации №115082703554
Рецензии