Я мабуть загубила усі почуття,
Прозорим зробила своє життя,
Вітер свище десь в душі, з глибини,
А я тону у болоті своєї вини.
Я знаю, що ти пішов назавжди,
Бо на серці болять рани й сліди.
Та як повернути те, що відчувала,
Як сказати про те, що кохала?...
Ти так і не будеш усього знати,
Але це я... я змогла все зруйнувати.
Очей твоїх не жаліла ні краплі,
Лиш схаменулась після слів "пішла ти...",
Та мабуть і пішла б, я не жартую,
Хоча цим вже себе не врятую.
Знаю, що лиш я у всьому винна
І що за зраду сама довіку лишитись повинна.
Я згідна, я не буду пручатись
І з волею помалу піду прощатись.
Та дай на прощання ще хоч раз
Тебе обійму, щоб не тримав на мене образ.
Я відпущу, я клянусь, відпущу
І тебе і хвилину ту кляту минущу,
Совісно понесу за все покарання,
Ти остання моя любов, остання...
Покарання
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082703048
Свидетельство о публикации №115082703048
Рецензии