Плаче стурбовано скрипка,
Зачіпаючи всі таємні почуття.
Я вже до усього звикла,
Давно не бачачи справжнього життя.
І ці очі знову мене обманули,
Зламавши ще одну невинну душу,
Де поділось те, у чому тонули?
А я мабуть знову плакати мушу?
Тільки дощ заспокоїть моє серце,
Змиє усі рани і біль,
Розіллє солоних сліз відерце
І віджене від сумних очей заметіль.
А я решту почуттів у вогні спалю
І у полі за вітром розвію.
О доле! Змилуйся, тебе я молю!
Я від кохання не живу, а тільки болію...
Страждання
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082702737
Свидетельство о публикации №115082702737
Рецензии