Пропала дитина

                бувальщина


Повернувсь Іван з обіду,
                як говорять, "на бровах".
Відпускник! Село відвідав...
                Самогон такий у діда! -
Грамів дев'ятсот "потЯг".

Ось і жінка йде до хати
                (закінчивсь робочий день):
- Чоловіче, годі спати!
                (той лежить і нітелень).

Ти ж подумай! - знову п'яний...
                Та проснись ти, чортолом!
Де це наш синок, Іване?
        - Що..? Синок... - Він за двором.

Вже години дві минає...
                Ось і вечір надійшов.
Ну а сина в двір немає.
                "Де ж дитина? Хто зна що!". -

По сусідах, по знайомих...
                Потім в сльози мати, в крик:
- Ой пропав синок наш Рома! -
                Підхопився й чоловік.

Сам пішов шукати сина
                (п'ять же років - що за вік?).
- Отаке, ото причина...
                Та куди ж це він утік?

До ставка бігом , до лісу...
                Чи в міліцію дзвонИть?
Всіх питає... - Вже півміста
                про дитину гомонить...

Мати впала на канапу
            (страшно глянуть - ледь жива):
- Бог послав такого "папу"...
                Казанок - не голова!

Ось і він... - дверима грюка...
                Скрізь оббігав (де й не слід);
мовчки сів... Трясуться руки...
                Переляканий - аж зблід.

Раптом: - Ой! - Як зарегоче...
                і , мов дзига, закрутивсь...
Жінка витріщила очі:
                - Люди добрі, чи "сказивсь"?

А Іван: - Все добре, Лідо!
                Бовдур я - ні дать, ні взять. -
У селі Ромко, у діда
                залишився гостювать.

                1974 рік.