Ти ніколи мене не любив,
Та сам по світу щасливий ходив,
А я з розуму помалу сходила,
З рук все падало, нічого не виходило.
Чому ти тоді мовчки пішов,
Чи може зморився, чи іншу знайшов,
Дихати біля мене важко було,
Пройшло вже стільки часу,все загуло?
Але не минає і дня без думки про тебе,
А я і досі жену кохання від себе,
В надії, що побачу тебе хоч краєм ока,
Любове моя... моя синьоока.
Та чи варто надіятись, дихати, кохати?
Як би я хотіла все назад відмотати,
Де ми разом щасливі з тобою були
І в наших душах кульбабки жовті цвіли!
Та мабуть дощ змив усі почуття
І назад не буде вже вороття.
Ти з іншою будеш щасливо жити,
А я так і залишусь сама по світу ходити...
Нема вороття
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082607133
Свидетельство о публикации №115082607133
Рецензии