Листопад моєї душі
Тихо згорає в ясному тлі,
Старі рани ятрять тіло,
Хоча з болем, але усміхаюся сміло.
Дивлячись на кольоровий світ,
Доставляю долі детальний звіт-
Як родилась і жила,
Гучно сміялась, а коли ревла.
Відверто раділа з чужих невдач,
Понаставляла в житті цілей,задач,
Але так і не змогла їх порішити,
Бо звикла просто... просто жити.
Як чудово ні за що не переживати,
Когось возвеличувати, а комусь болю завдати,
Грішми смітити в різні боки,
А бідним давати лиш словесні пинки.
Та що ж це я таке говорю,
Я ж ніколи такого не робила і не роблю,
Та і звідки мені стільки знати,
Як і кому більше серце порвати?
Це мабуть сон або друге моє "я",
Зле і підступне, як інтриги життя,
Та кому мене таку судити,
Кожен з другим "я" може по світу ходити.
Я не я
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082607002
Свидетельство о публикации №115082607002
Рецензии