Час тікає немов пісок крізь пальці,
Застуджене минуле постукує у двері,
Вітер роздуває волосся ляльці,
А я лиш пішка в цій афері.
З тугою згадую дитинство золоте,
Нестримна, неслухняна та мала,
Хто ж ці часи тепер поверне,
Коли тіло виросло, а на серці журба.
Вулиці були мої- збиті лікті й коліна,
Ганяла і не рахувала години,
Мріяла колись побачити дельфіна,
Та хотіла самої щасливої на світі родини.
Тоді були мрії, синє небо і крила,
Ще сміятись уміли ми щиро,
Любов струменем лилась і била
І в серці щось велике іскрило.
Але відцвіли чари дитинства,
Залишились спогади й сни,
Не повернути більше цього шаленства,
Не бачити дитячими очима весни...
Золоте дитинство
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082605859
Свидетельство о публикации №115082605859
Рецензии