Живи

Люблю вдивлятись в небеса,
Де білі хмари паруса
Пливуть із легкістю у даль,
Розвіюючись у вуаль.

Яка там безкінечна тиша,
Й тихенько-тихо небо дише,
Щоб не зламати акварелі –
З хмарок повітряні пастелі.

А нічне небо колисає,
М’якеньку ковдру розстеляє,
Що по ній зорі мерехтять
І шепчуть тобі:  ; Спати, спать…;

І знов вдивляюсь в небеса –
Так, незбагненна ця краса.
Я посаджу, мабуть, зернинку,
Потім полізу на хмаринку.

А звідти вниз я подивлюся,
Й сама до себе посміхнуся –
Які ж все-таки чудеса,
І там є теж ТАКА краса.

Високі гори, і простори,
І синє-синє тихе море.
Ліси зелені, в них звірята.
І люди, люди… Як багато!

Велична матінка Земля
До мене всім цим промовляє
Що світ прекрасний, він весь мій –
Живи, твори, всьому радій!

27.07.15


Рецензии