Преходящее

Під поцілунком сонця тануть квіти
- гаптовані по зимній шибці білим.
А ледве чутний хрипкий шепіт вітру
стрясає іній з тонкопалих віт.
Тебе я називаю:"Ладо, милий",
торкаюсь щемко розпашілим тілом.
О, скільки в мене фантазійних втілень -
їх вистачить на сотні довгих літ.
А за вікном зима скрипить на санях,
і ніс її від сліз, як у пиячки...
Вона втікає тишком й гірко плаче,
немов хазяювала тут  востаннє.
Йдуть чвалом коні по снігам прим'ятим.
Весна, небавом, завіта, при силі,
і скапають за ніч бурульки м'ятні,
а небо стане знов не сивим - синім.
Вчорашні кучугури стануть лугом,
трава затче провалля чорних ям.
Ти переореш нашу казку плугом,
та зникну я...

По мотивам Олени Гетьманець і Марини Друзь.
http://www.stihi.ru/2015/07/25/647
http://www.stihi.ru/2015/07/25/7371


Рецензии
Натали! Очень понравилось стихотворение! Мысли глубокие! Спасибо! с теплом,Инна.

Инна Гаврилова   14.02.2016 22:10     Заявить о нарушении
Дякую, Інно.

Натали Бугаре   20.02.2016 20:20   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.