Я знову там, де заблукали зорі.
Торкаючись небесного склепіння,
Малюю визерунок долі,
Не дивлячись на дощове свавілля.
Ізнову дощ затер моі сліди,
Притишив кроки у Чумацький шлях.
А зорі, мовби сонячні свічки,
Або ж прибитий до склепіння цвях.
Що там у небі? Де згубив дорогу?
Чому так млосно думка миготить?
Чому так манять небеса небогу?
Там тільки очі, серця, що не спить.
Не спить, не спить! Все зустрічи чекає.
Чекає радощів, в небесному гаю.
У небі всіх,один лиш Місяць знає,
Він проведе до тих, кого гублю.
Мій Місяце, небесний брате в хмарах!
Чому мовчиш? Я мабудь завинив,
Коли ділив хлібець, один на пари,
Та ось тебе до столу не просив.
Пробач мій брате, недолугість мою.
Я все шукав у зорях лиш красу.
Не говорив, а лиш мовчав з тобою,
Зустрів лиш Осінь, а шукав Весну.
Де заблукали зорi
© Copyright: Александр Бирзула, 2015
Свидетельство о публикации №115082508109
Свидетельство о публикации №115082508109
Рецензии
Прекрасний твір. Цікаві метафори. Чудова стилістика.
Ли Чень Дао 26.08.2015 00:50 • Заявить о нарушении
Ли Чень Дао 26.08.2015 00:50 • Заявить о нарушении