Осеннее

І шерех слів, і шепіт тиші –
осіннє шамкання життя.
Гору лоскочуть в нірці миші.
Гора сміється як дитя.
Над полем ніч зірками сяє,
філософ-місяць їх пасе.
Зашелестів зефір у гаї.
Приніс новини: те та се...
Жовтіє спід. Підліску хаща
уже підпалена огнем.
Час–Герострат і осінь-праща
зело вражають пал-мечем.
Притиш ходу і зупинися –
маліє день на терезах,
принади віку в синій висі
сидять у колі по кутах.
Слова і числа мелють жорна,
принади падають з кутів.
Ось юна, зріла, сиво-жовта…
А ти якої би хотів?
Скрегоче вісь Землі вертіння.
Наводить стрілки Годинкар.
Усе минає. Ера тління
приспить жагу, заллє і жар.

24.08.2015


Рецензии
В древней, но не ветхой Греции
Муз было девять, а не десять или восемь.
Когда опять приходит болдинская осень,
Поэт с бесом в ребре встает в романтическую позу
И недовес любви ощущает как смертельную угрозу.

Емельянов-Философов   09.02.2022 11:08     Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.