Ще з дитинства нас вчили країну любити,
У якій ми змалку стали жити .
Ми вірили в те , що буде краще,
Що переживемо усі нещастя .
Але недовго це тривало ,
Як тільки нас війна застала.
Розділились ми на фронти,
Ті хто за волю , а хто за сварки.
Нічого не треба , нічого не треба.
Коли немає мирного неба .
Коли сонце не сяє ,
А наша душа так палає.
І ось наш ворог наступає ,
Усе за собою нищить ламає.
Будинки людей, лікарню та школу ,
А найголовніше - долю народу.
Ніколи не стане усе як раніше,
Більше не буде віри у вище .
Бо вже як більше півтори року
Ми молимось, а ніякого толку.
Понад усе
© Copyright: Дарья Романчук, 2015
Свидетельство о публикации №115082503202
Свидетельство о публикации №115082503202
Рецензии