Дерева оповиті ніжністю оксамиту,
Та шовковистістю сонячних кольорів,
А дощ нагадує картину життя розмиту,
Як ти чомусь мене в цей вечір не зігрів.
Залишивши саму з чашкою гарячої кави,
На одинці зі злою самотністю,
Залишив ради своєї якоїсь забави,
Тепер мої очі пахнуть вологістю.
Обличчя зів'яло від потоку сліз,
Ноги підкосились і упали на постіль,
Вітер всі думки десь далеко поніс,
Та насолодився мабуть ними вдосталь.
Чашку кави я замінила вином,
Щоб сп'яніти відразу й заснути,
Замість цукру взяла я лимон,
Може в снах зможу все це забути.
Бо життя не всім солод приносить,
За-часту терпку і п'яну самотність,
А мрії чомусь ще далі відносить,
Забуваючи дати жадану безтурботність.
Розмита картина
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082403160
Свидетельство о публикации №115082403160
Рецензии