Сидить старенька мама на пороз...

Сидить старенька мама на порозі,
Сидить одна і зорить в далечінь.
Чекає сина й вже чекать не в змозі,
Та бачить просто від тополі тінь.

Сидить старенька мама у задумі
Й не в силі більше плакати-ридать.
Не в радості сидить вона, а в сумі…
Все ж завше буде сина виглядать.

Сидить старенька і сльозу зронила,
Що покотилась по щоці,мов град.
Не для війни вона його зростила
І не з війни хотіла сина виглядать.

Сидить старенька, вервичку тримає…
Рука тремтить, та молиться, як стій.
Немає сина, та вона чекає…
Хоч син лежить давно в землі сирій.

Сидить старенька, зводить д’горі руки,
Благає Господа, щоб сили дав терпіть.
Не в силі витерпіти їй душевні муки,
Безперестану серце стугонить.

Сидить старенька й вірити не хоче,
Що вже ніколи син до хати не зайде.
Мов у голубки, серденько тріпоче
І спокій вже ніяк не віднайде.

Сидить старенька й плаче, мов дитина…
Голосить, тужить, молиться вона.
Війна забрала найдорожче – сина…
На старість жити… день і ніч одна.

 22. 08. 2015.