ми

замість тримати тебе за руку, тримаю себе в руках
замість володіти тобою, володію шістьма мовами
замість ловити тигрів, будемо людоловами
я знаю, страшно вбивати, але тільки на перших порах.

якщо ти мене не знаєш – кліпни очима
якщо не хочеш знати – підніми руку
якщо біля тебе не чути ніякого звуку –
знай, то я, наче янгол, стою за твоїми плечима.

замість цитувати тобі про любов, цитую собі «Нудоту»
замість слухати тебе, слухаю Морісі
твої очі видно крізь білої ковдри прорізи,
що багато говорить про те, яка ти істота.

коли коханці дивляться одне одному в очі,
вони напевне думають « як мені пощастило!»
коли я дивлюся на тебе, вірю в потойбічні сили,
бо крім мене в тебе немає охочих.

ти зварив приворотне зілля опівночі темній
і спалив моє в’язане тіло над смоляним казаном
твоя матір навчила тебе, ще як був малим пацаном
приворотам та іншій фігні позаземній.

бо інакше, якщо не зілля, як я зміг покохати
цю безодню очей, цей зірковий висип цяток,
що веде мене тілом, мов містом старих пам’яток,
та цю посмішку, яка вміє так добре брехати.

моє мереживо крихких судин, твоє волосся,
моя меланхолійність, спокій твій –
все зникло після помаху твоїх красивих вій,
і в решт запанувало всесвітнє безголосся.

раз, два, три, це твоя остання мить щастя
сподіваюсь, тебе не лякає кінець,
коли ти у фраку підеш під вінець
із смертю, що триматиме тебе за зап’ястя.

в день весілля по тобі буде жалісний дзвін
і затемнення викличе низку малих катастроф
тебе буде розіпнуто на безлічі кривавих голгоф,
але ти ж в мене хоробрий, ти не боїшся змін.
правда?