Нерідко таке буває,
Що спати не можу вночі.
Бо серце як дзвін калатає,
Коли згадую в думках її.
Її райдужну посмішку щиру,
Веселі,грайливі забави,
Очі малої дитини,
Та ніжні вуста із присмаком кави.
Краса її як промінь сонця,
Що сильних ставе на коліна.
Зробила ти з мене безумця,
І десь кохання причаїла.
Усе це солодко до болі,
Проте іду я мріям навстріч.
Я все віддам на цьому світі,
Щоб чути лиш ТВОЄ добраніч.
Не до сну
© Copyright: Сергей Бочуляк, 2015
Свидетельство о публикации №115082305454
Свидетельство о публикации №115082305454
Рецензии