Вже берези зробились брунатними,
Позеленіло волосся на косах.
Не забуду, а все пам'ятатиму,
Рідне село і його трави в росах.
І ті ніжні, зелені галузки,
Що схиляються вниз до землі.
Своєї річки тихий ритм і плюскіт,
Вечірній політ наших журавлів.
Й глибоке небо, ясне і прозоре,
Мереживо із сяючих зірок
І оздоблені, зелені, пишні гори,
Ніби природою заквітчаний вінок.
Люблю українське полум'яне літо,
Коли липнева скрізь стоїть жара.
І повіваючи сміється вітер
І усміхається натруджена земля.
Мені тут доля краю не байдужа,
В душі ж дзвенить ще рідная струна
І вірю я, мій незабутній друже,
Що ще всміхнеться нам заквітчана пора.
Зелена пора
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082303201
Свидетельство о публикации №115082303201
Рецензии