Послухай як гучно плаче дитя,
Воно ще мале, зовсім не знає життя.
Вмивається прозорими слізьми,
Та як тільки іграшку візьме
Відразу змовкає. Заспокоїлось серце,
Оченята знову блищать, як маленькі озерця.
Хоча ще погляд кидає гордий, сумний,
Але такий рідний, ангельський, неземний.
Та довго все одно не сумує,
Відразу сміється, грає, пустує.
Робить зарядку, ніжки тягне до рота.
Швидко повзе, відкривайно тільки ворота!
Світ же такий великий і цікавий за дверима,
Всього дослідити вмить вона повинна.
Та як швидко дитинство те минає,
І тільки в материнському серці спогад лишає...
Спогади дитинства
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082303077
Свидетельство о публикации №115082303077
Рецензии