Ну а далі провалля і край,
Почуття заховались за обрій,
Став червоний від сліз небокрай,
У полоні у мряки недобрій.
Сон пішов і лишив в самоті,
На одинці з мільоном думок,
І заплакані очі пусті...
І у горлі нервовий клубок...
Як же жити, куди тепер йти,
Чи пробачити треба, а варто,
Вже до мрії своєї мені не дійти,
І не буде вже нового старту...
Ну а дал провалля край
© Copyright: Елена Полищук Ладник, 2015
Свидетельство о публикации №115082200824
Свидетельство о публикации №115082200824
Рецензии