Музика стихла і серце спинилось,
Гучно зірвалось,відразу забилось.
Пісня полинула вздовж берегів
І промінь сонячний лячно тремтів.
Ніжно просіявши золото на пісок,
Обприскав росою туманний пісок.
Побродив по холодним причалам,
Тільки ехом бездонним ніч прокричала.
Останні зойки до тла спопеліли,
Та не йме вона непохитної віри,
Що час її закінчився,застиг
І не плести їй більше хитрих інтриг.
Не спокусити дощу-полоскотати дахи,
Вітрами не розчесати пильні мохи.
Не зігріти повітря танцем багаття,
Та й не вистачить їй того завзяття,
Щоб весь світ опівніччю заполонити,
Махнувши крилом-смутком залити.
Через дикі болота і сірі дороги
Перешагнувши без страху темнії смоги.
Давно не має вона влади такої
Над хмурим небом та ранішньою млою.
Це не для неї росяна дорога до трону
Стелиться краплями,одягаючи їй білу корону...
Денна стихiя
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082202576
Свидетельство о публикации №115082202576
Рецензии