Ніч тягнеться мереживним павутинням,
Стирає недолугі і забуті думки,
А я стою сумна і побита життям
Ховаючи біль у прозорі сумки.
А вітер так ніжно пестить шкіру,
Звуками арфи торкаючи душу,
А я подібна злому і дикому звіру,
Ховати свою сутність завжди мушу.
Можливо ці мрії божевільні,
Чи може щось приснилось страшне,
Та у снах всі ми як птахи вільні
І ніхто нам крила не відітне.
Тільки трохи самотньо буває вночі,
Без такого потрібного мені ще тепла,
А доля підкидає гострі мечі,
Щоб рани загоїти я не змогла.
Та я натягну посмішки маску,
На холодне і згоріле лице,
Перестану писати неіснуючу казку,
Поки душа моя знову не засне.
На крилах ночi
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082109238
Свидетельство о публикации №115082109238
Рецензии