Холодний попіл огорнув мені лице
І листопад зронив сльозу на плече,
Прочитані листи падають з дерев,
Колись одягнених зелених королев.
А далі відчуття бездонної прірви,
Відцвілі безсумнівно недолугі барви.
Сірі ранки біля теплого каміну,
Ніби дають літнього тепла заміну.
Я б набрала кольору у жмені,
Розвіяла по парку, саду і алеї,
Та ніжним метеликом взлетіла,
Милуватись. Покинувши кордони тіла.
Я би полетіла, та хто крила подарує,
Та сум мого наївного серця відчує?
Я би вдихнула трохи слів у життя,
Хоч мабуть не вистачить мого каяття.
Немає мови такої у всьому світі,
Та й слова холодні, чомусь не зігріті,
Щоб я змогла висловити свої почуття,
Не скалічивши серце і все життя.
Нехай ці слова беззвучні і прості,
В яких є сенс для мене, бо вони не пусті,
Закрадуться кожному покірно у душу,
А я піду, даруватиму фарби, я мушу...
Я мушу...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082105941
Свидетельство о публикации №115082105941
Рецензии