Я вже стомилась рахувати сльози,
Мабуть назбиралось їх більше океану,
Душа твоя спонтанні нерви й морози,
Розлюбив... Раніше тобою бажану.
Чомусь уже не цілуєш як раніше
І обіймів від тебе чекати вже марно,
Не розраховую що любитимеш сильніше,
У твоїх очах тільки чорнота... хмарно.
Твоє жарене серце кінцево зупинилось,
Біля мого ще такого сильного і люблячого,
Як квітка на вечір туго закрилось,
Не відчуваючи ні любові... нічого.
Брехня, коли кажуть що любові вистачає
Від однієї людини на двох,
Чомусь кохання не все в житті долає,
Висихає бутон почуттів. Уже засох...
Можливо не та людина зустріла на путі,
Не ті очі розстріляли безкарно серце,
Та не варто ставити хрест на житті,
Не варто припиняти жити, пам'ятай це!
Не варто!
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082105652
Свидетельство о публикации №115082105652
Рецензии