Залишились лиш сліди на піску,
Та рвані рани у розбитому серці,
Хто же дасть мені відповідь чітку,
Чому кохання не видно в прозорому скельці?
Давно вже я витратила всі сльози і жаль,
Та не знаходжу того, що все життя шукаю,
З очей котиться тільки сум і печаль
І забувається що живу... Марно кохаю.
Чому не даси відпити хоча би ковток,
Того кохання, що розмальовує долі,
Цілувати очі, які яскравіші зірок,
Та задихатись почуттями поволі?
Чому щастя мене так грубо зрадило,
Лиш підкидало образи і марні надії,
Якісь нісенітниці завжди радило,
Та вбивало самі сокровенні мрії?
Тепер залишився лиш голос в долоні,
Та миле обличчя в розмитих спогадах,
Гірке насіння слів, сльози солоні
І казка в швидкоплинних насолодах...
Все, що залишилось...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082105530
Свидетельство о публикации №115082105530
Рецензии