Перегорни стару сторінку за нас двох,
Бо вона давно покрита брехнею,
Серед вічно запилених епох,
Вже не блищить залізною бронею.
Та тільки голос лунає в пустоті,
Марно губить свій колір і смак,
Нічого святого не зосталось в житті,
Не почув, не зрозумів, мабуть це знак...
Під відблиском місяця я посижУ,
Згадаю еха забутих тих днів,
Давно загубила, перейшла цю межу,
Чомусь я не зуміла і ти не зумів.
Пізно зірвалась золота правда,
А доти з'їдала безпощадно життя,
Може і не настане довгождане завтра,
Залишились лиш сліди від взуття.
Я зірву з тебе останню усмішку,
Закладу в кулон кришталеву сльозу,
На рулетку життя жбурну надламану фішку,
Та не викличе в тебе це емоцій грозу.
А я зрошена росою серед ночі,
Відчую образу чи солодку печаль,
Та вже не скажуть за мене все очі,
В них потонула любов, залишивши жаль...
Потонула любов
© Copyright: Марианна Медзинская, 2015
Свидетельство о публикации №115082105091
Свидетельство о публикации №115082105091
Рецензии